Червень 2014 року. Бердянськ.

Боєць другої чоти батальйону «Азов» купує кукурудзу в пляжного продавця.

«В червні ми проживали на туристичній базі «Буревісник». Стара совєтська база з відповідною кухнею. Меню нагадало часи мого дитинства. Наші шлунки рятувала можливість виходити до найближчих ларьків та живитись різним «джанк-фудом». В походи за їдлом ніколи не ходили поодному, завжди зі зброєю. Пройде ще півроку, поки мирні люди звикнуть бачити людей з зарядженою зброєю посеред їх ареалу проживання.

Значно пізніше, в кінці літа, я мав зустріти волонтерів в Маріуполі. Друзі захотіли нагодувати «бідного солдатіка». Ми зайшли в хороше кафе. Кажуть, належить ахметовським людям. Було дуже рано, тож холений офіціант московським акцентом зробив спробу не пустити нас «прастітє, ми єщьо нє работаєм». Побачивши мене з автоматом, нас шанобливо пропустили та накрили на стіл. Відвик від людської їжі, тож пакував до рота все, що було: сендвічі, млинці, пироги, торти. Виходимо з кафе, я ловлю на собі погляд переляканого офіціанта. Запопадливо, чистою українською мовою він просить « вибачте буд-ласка, пане, ми не включили в рахунок ваше дозамовлення. Коли б ваша ласка… чи не могли б ви сплатити його».